Т.В. Грушова Заходи боротьби з протестантськими конфесіями у 1970-ті роки в УРСР та реакція на них з боку віруючих
Політична ситуація в СРСР 70-х рр. остаточно продемонструвала утопічність ідеї побудови атеїстичного суспільства. Незважаючи на це, засобами масової інформації культивувалася думка про справжню демократію, що панує лише у «соціалістичному таборі». З цього часу стає більш жорсткою цензура, посилюються репресивні заходи до незгідних з режимом.
У зазначений період законодавча база країни удосконалюється низкою прийнятих постанов, які ще більше обмежили можливість існування релігійних товариств у радянській країні. Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 23 лютого 1970 р. «Про заходи по посиленню боротьби з особами, які ухиляються від суспільно- корисної праці та ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя» починають користуватися при засудженні лідерів протестантських рухів (як відомо, частина з них утримувалася на кошти релігійних громад). 16 липня 1971 р. приймається постанова ЦК КПРС «Про посилення атеїстичного виховання населення» (31 липня 1971 р. постанову з аналогічною назвою затверджує ЦК КПУ). Окрім проголошуваної необхідності посилення роз’яснювальної індивідуальної роботи з віруючими, на місцях постанова сприймається як заклик до нового масштабного наступу на релігійні організації. Відсутність позитивних результатів роботи з протестантським підпіллям було однією з причин того, що ЦК КПУ приймає 9 жовтня 1973 р. постанову «Про заходи по посиленню боротьби з незареєстрованими релігійними сектами».
На території УРСР у 1973 р. за офіційними даними діяли 2474 різних сектантських об’єднань, в яких налічувалось 140 тис. віруючих. 1252 громади діяли без реєстрації, в тому числі 540 груп п’ятидесятників — понад 14 тис. віруючих; прихильників Ради церков Євангельських християн-баптистів 165 груп — понад 6 тис. віруючих; біля 200 груп єговістів — понад 14 тис. віруючих, а також частина віруючих була послідовниками течії адвентистів-реформістів та ін. [1.-Ф.Р-1.-Оп.10.- Спр.1475.-Арк.73]. Для порівняння: у 1977 р. державні органи влади зафіксували 5793 зареєстровані релігійні об’єднання і 969 нелегальних сектантських громад і груп [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1508.-Арк.13].
Для припинення функціонування релігійних груп, крім індивідуальної й роз’яснювальної роботи, у 70-і рр. органи влади продовжували застосовувати силовий тиск. Деяких керівників підпільних груп було піддано громадському осуду, а найбільш активних притягнуто до кримінальної відповідальності: у 1970 рр. — 62 керівники та активні учасники нелегальних релігійних сект, у 1971 — 60, у 1972 — 127 [1.-Ф. Р-1.-Оп.10.-Спр.1475.-Арк.74; Оп.25.-Спр.872.-Арк.26].
У 1974 р. правоохоронні органи України готували гучний відкритий судовий процес над секретарем Ради Церков ЄХБ Г.Вінсом. На його захист стала «Ініціативна група прав захисту людини в СРСР» і особисто академік А.Сахаров. Весною 1979 р. Г. Вінса було звільнено й відправлено за кордон серед інших політв’язнів в обмін на звільнення в США радянських розвідників [2.-C.156].
Для ізоляції радянських віруючих від світових релігійних рухів 24 квітня 1977 р. ЦК КПУ прийняв постанову «Про посилення боротьби із зарубіжною релігійною пропагандою». Але намагання радянських віруючих встановити контакти між одновірцями з-за кордону не припинились.
Небезпеку для держави радянські органи бачили й у рості популярності протестантських радіопередач, що транслювалися з-за кордону («Семья Каратаевых» (США), «Библейские лекции», «Слово жизни — русской молодёжи» (США), «Эхо юности» (Канада) та передача релігійної інформації в завуальованій формі, коли, розв’язуючи психологічні й інші проблеми, робиться висновок про необхідність для людини повернення до Бога). Аналіз релігійних радіопередач радянськими дослідниками зводився до звинувачень закордонних протестантських центрів у антикомунізмі, «психологічній диверсії» та створенні міфів про «релігійну опозицію» соціалізму.
24 березня 1978 р. побачила світ постанова Політбюро ЦК КПУ «Про посилення боротьби з буржуазною, буржуазно-націоналістичною, сіоністською й релігійною пропагандою». Виконуючи її, в 1979 р. Рада в справах релігій при Раді Міністрів УРСР та її уповноважені на місцях, зробили спробу посилити увагу до поліпшення патріотичного виховання службовців культу й надання через них позитивного впливу на членів зарубіжних релігійних делегацій, добиваючись зміни їх уявлень про радянську дійсність [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1887.-Арк.67-68].
З кінця 70-х рр., аналізуючи ситуацію в сектантському середовищі, представники влади й дослідники сектантства все частіше застосовують термін «релігійний екстремізм». Це була спроба здійснення справжнього штурму, спрямованого на швидке знищення «релігійних забобонів».
Жорсткі заходи керівництва країни щодо припинення діяльності релігійних організацій значно послабили протестантські секти, але не знищили їх. Органи влади роблять спробу поставити під контроль протестантів, використовуючи списочний облік. Але у полі зору уповноважених Ради потрапили не всі віруючі.
У той же час уповноважені Ради отримували інформацію про факти грубого адміністрування. Вони полягали в тому, що на місцях часто безпідставно накладалися штрафи на рядових віруючих за присутність їхніх дітей на молитовних зборах, на господарів будинків, де проводилися молитовні зібрання, дітей віруючих не брали на роботу або відраховували їх з навчальних закладів.
У 70-і рр. держава продовжує спостерігати за участю протестантів у громадському житті країни. Значно посилювався контроль за сектантськими групами й так звані профілактично-попереджувальні заходи під час виборів до Верховної й місцевих Рад депутатів трудящих. Відмова віруючих від участі в громадському житті країни викликала занепокоєння державних органів, які встановили, що 17 червня 1973 р. більше 1,6 тис. сектантів не брали участь у голосуванні до місцевих Рад депутатів [1.-Ф. Р-1.-Оп.10.-Спр.1475.-Арк.74]. У 1977 р. цей показник зменшився: 855 віруючих громадян різних віросповідань, головним чином, з нелегальних сект єговістів, п’ятидесятників і деяких інших релігійних напрямків і толків, не брали участі у виборах до місцевих Рад депутатів трудящих [3.-Ф. Р.-2.-Оп.14.-Спр.1726.- Арк.1о].
Наслідком систематичного релігійного впливу на молодь у деяких сектантських громадах на початку 70-х рр., як і раніше, стали випадки відмови частини молоді від служби в радянській армії (протягом 1970-73 рр. більше 100 віруючих різних культів, що мешкали на території Української РСР, відмовились від служби в радянській армії [1.-Ф. Р-1.-Оп.10.-Спр.1475.-Арк.74]. Ця тенденція зберігалася й у наступні роки.
Крім цього, місцевою владою фіксувалися випадки відмови виконання громадських обов’язків у релігійні свята за релігійними мотивами. Такі «порушення» радянського законодавства, як відмова від участі у виборах, заклики до молитви за «в’язнів совісті», організоване навчання дітей релігії, відмова призовників із сектантських родин приймати військову присягу і брати до рук зброю за релігійними мотивами класифікувалися державними органами, як «особливо серйозні протизаконні прояви в сектантських об’єднаннях». У провину сектантам також ставилося проведення обрядів, ходу та інших церемоній поза молитовними будинками з порушенням встановленого порядку, розповсюдження листів з «наклепами» на радянську дійсність, навчання дітей релігії, ухилення від реєстрації.
Спостерігаючи реакцію на проект нової Конституції (1977 р.) серед радянського населення, керівні органи відзначали, що деяка частина віруючих, особливо в західних областях, і, перш за все, нелегально діючі п’ятидесятники, єговісти, прибічники Ради церков ЄХБ та інші, як і раніше, продовжували протестувати проти комуністичного виховання молоді й атеїстичної пропаганди, вимагаючи додати до ст. 52 Головного Закону «не тільки вести атеїстичну, але й релігійну пропаганду» [3.-Ф. Р.-2.-Оп.14.-Спр.1726.-Арк.18, 19, 21].
Проведенню додаткової роз’яснювальної роботи з віруючими сприяла також і аполітичність їх поглядів. Наприклад, така робота була проведена з п’ятидесятниками, баптистами, адвентистами-реформістами й Свідками Ієгови після того, як вони ухилилися від прямої відповіді на питання про відношення їх до китайської агресії проти В’єтнаму, посилаючись на те, що вони не втручаються у політику [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1887.-Арк.40].
Відвертий наступ на релігійне життя суспільства з боку держави, перетворення релігійних громад на своєрідні резервації, відсутність реальної змоги для відправлення культових потреб — все це породило зворотну реакцію віруючих. Різні релігійні рухи задля збереження віри в атеїстичній країні застосовували різні засоби: від прихованого протесту до відкритої конфронтації.
У п’ятидесятницькому середовищі в 70-і рр. незадоволення активним процесом атеїзації населення проявилося у появі еміграційних настроїв, що прийняли організовану форму. Для захисту п’ятидесятників, які бажали емігрувати, в 1975 р. були створені «Ради по еміграції» в ряді релігійних громад Краснодарського краю та Далекого Сходу. Ця правозахисна організація остаточно оформилась у 1981 р., коли почав діяти Комітет представників п’ятидесятників, що домагалися виїзду з СРСР (комітет «Право на еміграцію») [2.-C.161]. Емігрантські настрої українських п’ятидесятників прийняли широкі форми.
В Україні цей процес розпочався з квітня 1977 р., коли в ряді областей республіки серед частини віруючих п’ятидесятників було помічено вплив еміграційних настроїв. У цей час із заявами про виїзд до капіталістичних країн за релігійними мотивами звернулось: у Рівненській області — 93 родини (590 чол.), Тернопільській — 76 (276 чол.), Чернівецькій — 44 (226 чол.), Донецькій — 27 (130 чол.), Запорізькій — 21 (98 чол.), Волинській — 11 (30 чол.), а також по кілька сімей у Миколаївській, Херсонській, Закарпатській, Ворошиловградській, Харківській та інших областях — всього 324 родини (1562 чол., в тому числі більша половина з них діти шкільного й дошкільного віку) [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1508.-Арк.4].
Безумовно, реакція з боку держави була негайною. За дорученням ЦК КПУ від 12 жовтня 1977 р. в прокуратурі УРСР 25 жовтня того ж року була проведена нарада за участю першого заступника прокурора республіки М.Т. Самаєва, заступника міністра внутрішніх справ І.Д. Гладуша, уповноваженого Ради в справах релігій при РМ УРСР К.З. Литвина, відповідальних працівників КДБ при РМ УРСР, МВС УРСР, прокуратури УРСР, на якій розглянули практичні заходи по посиленню роботи адміністративних органів по нейтралізації еміграційних настроїв серед віруючих. Органами КДБ проводилася робота по виявленню й попередженню діяльності осіб, що займаються розповсюдженням еміграційних настроїв, встановленням зв’язків із закордонними центрами й дисидентами. Але всі заходи по припиненню еміграційних настроїв віруючих були не результативними, від своїх намірів відмовилася меншість п’ятидесятників.
Радикальні заходи боротьби за збереження власного віровчення п’ятидесятниками вплинули на настрої споріднених релігійних течій. У 1979 р. в Чернівецькій області органами влади були виявлені емігрантські настрої серед представників громад ЄХБ, які в категоричній формі проголосили свої вимоги: якщо їм відмовлять у видачі віз на виїзд із СРСР, вони будуть вимагати виходу з радянського громадянства [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1887.-Арк.32].
Таким чином, стратегічні напрямки релігійної політики радянського керівництва в 70-і рр. залишилися ті ж, що і в попередніх роках. Діяльність релігійних організацій поза законом, визначеним тоталітарною державою, збереження чисельності нелегальних груп, не спонукало московський уряд до зміни раніше обраного курсу, спрямованого на рішуче подолання релігійності населення. Для цього періоду продовжує бути характерним наступ на релігійні організації з боку державних установ, переслідування віруючих та спроби продемонструвати світовому товариству «благополуччя» релігійного питання в СРСР.
Джерела та література
Центральний Державний архів громадських об’єднань України
Бажан. О.Г. Опозиційний рух в Україні (друга половина 50-х — 80-і рр. ХХ ст.). Дис… канд. іст. наук. — К., 1996.
Центральний Державний архів вищих органів державної влади та управління України.
Печать, сохранить, письмо .pdf
Схожие статьи
- Пятидесятническая церковь в Украине в 1970-1980-е годы История пятидесятиического движения в Украине всегда привлекала внимание исследователей. В их трудах выявлены основные обстоятельства…
- Отчёты о ситуации с религиозной свободой в Украине 08.02.2011 : Прес- реліз УАРС (9 лютого 2011 року) Українська асоціація релігійної свободи (УАРС) на…
- Адам — перевёртыш потрясающий, который предовал,гнал и преследывал имиграцию (то есть «антисоветщину») вместе с коммуняками-атеистами в СССР! или: Прозрения церкви «Вифания» положило начало тяжёлого, но крайне необходимого процесса низвержения, весьма изворотливого имитатора от религиии главного религиозного мафиоза Америки! Статья обновлена и отредактирована 6 раз и будет обновляться. Предисловие к статье: После публикации этой…
- Уступка Сталина в свободе протестантам по требованию Америки и Англии Не очень многие люди знают и теперь, что условием открытия второго фронта союзники, протестантские страны…
- Видео: КГБ в церкви КГБ по приказу КПСС разрушало церковь через своё 5-ое управление. Отбор и подготовка кадров для…
- Довоенный исход пятидесятников из СССР через Китай в Америку Во времена борьбы христиан СССР за исход из страны врагов Божьих в 1960-ых 1970-ых и…
- В. Франчук. Сталин умер, но его дело продолжилось До смерти Сталина оставалось меньше месяца. Секретные документы свидетельствуют, что 10 февраля 1953 г. уполномоченный…
- Vasiliy Mitrokhin Archive: The penetration and persecution by KGB of the Soviet Protestant Church After the uniates and other Catholics, the KGB was most concerned during its war against…
- Владимир Степанов. Работа по отрыву от церкви Пятьдесят лет назад Советское государство развернуло очередную кампанию гонений против Церкви и верующих. Толчок дал…
- Александр Север. Пятый (5-ый) отдел КГБ против диссидентов В 1977 году председатель КГБ СССР Юрий Владимирович Андропов емко и лаконично охарактеризовал ситуацию с…
- Michael Rowe. The Soviet Pentecostal Emigration Movement (about Boris Perchatkin’s 2nd sentence to Kolyma strictest regime camp) The emigration of thirty members of the Vashchenko and Chmykhalov families in June and July…
- Vasiliy Mitrokhin Archive: The penetration and persecution by KGB of the Ukrainian Greek-Catholic Church Though never fully satisfied by the extent of its stranglehold over the Orthodox Church, the…